Кривой Рог новости
Небезпечні професії криворіжців
11.09.2011 11:43 | Общество

Небезпечні професії криворіжців

У кожному місті свої екстремальні заняття, які дуже часто зі спортом не мають нічого спільного, є й свої способи заробітку. Десь є море й пов’язані з ним екстрим та заробіток, десь є гори, десь ліс… У Кривому Розі є глибочезні шахти. Знаючи наших людей, я не можу сказати, що одразу не повірив у розказану мені історію. Але все одно захотілося поглянути на все власними очима.

Шахта ім. Валявка була закрита кілька десятиліть тому, й тепер на цій території височіють похилені залізобетонні скелети колишніх технологічних споруд, купи битої цегли й різноманітне сміття. Втім, улітку депресивність цього видовища скрашують яскраве сонце, дерева, кущі й бур’ян. Хоча в будь-якому випадку це не те місце, де варто прогулюватися. Добре, що у мене був чудовий гід, поводир і учасник подій.

— Тут обережно, — попередив мене він.

Ми стояли перед невеликим бетонним майданчиком біля останків якоїсь будівлі. З боку майданчика — яма глибиною метрів зо три. Виглядало на те, що це не забетонована підлога, а швидше дах споруди, схожої на погріб чи бункер (зважаючи на півметрову товщину стін). В стінах пробиті два чималеньких отвори. Отвір розміром метр на метр був і в центрі майданчика. Зробити на ньому ляду — вийде точнісінько тобі погріб.

Але це був не погріб. Від думки, якої глибини цей «погріб», ставало моторошно. Адже ми стояли перед стволом колишньої шахти ім. Валявка. Свого часу шахта була ліквідована, а ствол надійно законсервований. Певно, інженери й справді думали, що півметра залізобетону, з якого був виготовлений «майданчик», що прикривав ствол, — це цілком достатньо. Але, як засвідчило життя, подібне рішення не стало перешкодою для метких хлопців, які прагнули потрапити всередину. А все заради того, щоб вирізати там усе, що містить метал. Що й казати, робота важка, ризикована й смертельно небезпечна…

— Узагалі ствол глибокий, щось близько кілометра, — пояснює хлопець. — Але до глибини сімдесяти метрів він уже затоплений ґрунтовими водами.

Я обережно зазирнув у квадратний отвір серед накривки. Стіни круглого вертикального тунелю було видно метрів до п’ятнадцяти. Далі темрява. Навіть повітря всередині здавалось густим і мутнуватим.

— І ти спускався аж до води?

— Ну так. Навіть в один бічний тунель залазив. Але зайшов недалеко. Метрів за п’ятдесят там стоїть бетонна перемичка…

Приладдя у хлопців було нехитре. Зварена з водопровідних труб станина, на якій закріплений блок, лебідка з електродвигуном, бензиновий генератор, канати та ще, звичайно, ацетиленові та кисневі балони, шланги й різак. Увесь страховочний (якщо це так можна назвати) обладунок саморобний. Побутова мотузка, дошка, дроти.

Прибутковий екстрим по-криворізьки

На питання, чи не страшно отак от працювати, хлопець відповідає, що безперечно страшно. Але й гроші на дорозі не валяються. Особливо ж пощастило тим, хто розпочав цю справу й проліз туди першим. Ті вирізали «мідні кабелі товщиною в руку». А наш герой був уже в другому ешелоні здобувачів, яким залишилася брудніша робота й чорний метал — іржаві двотаврові балки й труби. Працювати внизу важко, холодно й вогко. Повітря невентильоване, важке й застояне, та ще й газовий різак палить останній кисень. «Попервах, як тільки починаєш спускатися, здається, що втратиш свідомість. Але потім нічого. Важко, але нічого…», — усміхається він.

Наразі «роботи» в цьому стволі вже припинено, оскільки усі металеві конструкції, які можна було зрізати, вже зрізали аж до глибини сімдесяти метрів, себто, до відмітки, завойованої ґрунтовою водою. «А скільки ж там внизу ще залишилось, — зітхає хлопець. — Мідні тролеї, кабелі, електровози, а за чорний метал і казати не варто»…

Я не знаю, чи це правда, хоча хлопець божиться, що істинна правда, яку йому повідав один із шахтарів, що займався консервацією шахти. Я думав про інше. І коли ми з цим хлопцем відходили від ствола залишків шахти ім. Валявка, я запитав його про те, що мене особливо непокоїло. Здається, він відповів чесно: тут ніхто з «металістів» не загинув. На велике щастя, ще ніхто не загинув.

"Вестник Кривбасса"  Олег Скрепка

Добавить коментарий
Войти через:
Логин
Пароль
Забыли пароль? | Регистрация