Кривой Рог новости
Розмова із українською громадою
25.09.2011 14:42 | Общество

Розмова із українською громадою

Минулого тижня наше місто відвідав генеральний секретар Всесвітнього конгресу українців Стефан РОМАНІВ (Австралія). В рамках поїздки східною Україною разом із українськими діячами, яких він назвав партнерами, пан Романів прибув до Кривого Рогу «на розмову з українською громадою». Для зустрічі з ним зібрались головним чином представники місцевих націонал-патріотичних громадських організацій та Незалежної профспілки гірників і металургів, організація якої і виступила приймаючою стороною. Діалог мав на меті виявити, як закордонне українство може долучитися до розбудови громадянського суспільства в Україні, як українці всередині країни та діаспора можуть спільно протистояти викликам, які сьогодні постали перед українським суспільством.

«Як послухати радіо, то тут рай»

До прибуття в Кривий Ріг Стефан Романів уже побував у Луганську, Донецьку, Дніпропетровську.

— Метою поїздки на схід було бажання краще його пізнати. Тут є сильний український патріотизм, його можна відчути, щоб перебити той міф, що східна Україна є інакшою. То штучний поділ. Українці є українцями, де б вони не були. І ця поїздка лише скріплює цю думку. І я хотів би широко її розповсюдити, аби більше людей їхало на схід. Щоб був обмін і в бізнесі, і в науці, і в культурі та інших сферах життя, — сказав він.

Свою першу офіційну поїздку Україною в такому форматі Роман Стефанів назвав початковим маленьким кроком, за яким мають піти більші. Що ж до очікуваного результату співпраці з діаспорою, то він зазначив, що це «не тільки доляри», адже «існують такі речі, як духовність, яку дуже важко виміряти показниками».

— Це можуть бути побратимські міста, — сказав він. — Нема причини, з якої сьогодні Кривий Ріг не міг би бути пов’язаним із якимось із міст Канади, Австралії чи США. Якщо ми це зробимо, то люди почнуть їздити і отримають можливість бачити, що насправді демократичні процеси виглядають інакше. Стан демократії в Україні сьогодні, за словами Стефана Романіва, викликає велику стурбованість у закордонного українства.

— Президент не раз казав, що є свобода слова. А представники ЗМІ говорять про інше. Я мав багато зустрічей, під час яких не раз чув: там не дають, тут не запрошують, тут висвітлюють лише одну сторону… Я, наприклад, бачив цілу програму, присвячену одному міністрові. Останнім часом багато буваючи в Україні і щоранку бігаючи по 10-12 кілометрів, я півтори години слухаю ваші новини по радіо. Судячи з них, тут є рай. Нічого поганого, економіка зростає, інфраструктура будується, Євро, дороги, стадіони будуть, тільки приїжджайте — все дуже добре. Але розмови з народом засвідчують дещо іншу ситуацію.

«Ми частина цієї нації»

— Ми мали нагоду зустрічі з Президентом, і в очі йому казали все, що думали. Подали наше бачення ситуації в Україні. Ми всього не знаємо і на повну обізнаність не претендуємо, ми не приїхали вчити, але представили ті факти, які мали, — сказав Стефан Романів. — В умовах згортання демократії чим більше ми будемо спілкуватися і виносити обговорення існуючих проблем за межі України, тим скоріше, я думаю, будуть забезпечені всі демократичні процеси.

Він розповів, що з приводу порушень у справах Тимошенко, Луценка та хлопців з «Тризуба» Всесвітнім конгресом українців були спрямовані листи Президенту та Генеральній прокуратурі України, різним людям в Україні. Водночас були адресовані звернення парламентам Австралії та Німеччини, Конгресу США.

— Велику проблему становлять собою українські суди. В Європарламенті Україна мала б очолювати деякі комісії, але вона не може претендувати на це, бо там усе базується на демократії, а всередині самої країни з цим проблеми. Водночас, той позитив, який може внести Конгрес українців, якраз і полягає в нашій можливості розголошувати існуючі проблеми в світі, звертаючись до конгресів та парламентів своїх країн. Ми вже робили це і будемо робити далі, тому що відчуваємо себе частиною цієї нації.

«Кривий Ріг — не додаток до Дніпропетровська»

Представник інформаційної служби Всесвітнього конгресу українців в Україні Андрій ВАЛЬЧИШИН, котрий прибув до Кривого Рогу разом зі Стефаном Романівим, мету поїздки визначив так: пошук ідей і справ, які можуть об’єднати українців як всередині країни, так і за її межами.

— Ми об’єдналися в робочу групу «Українська справа», до якої увійшли представники різних країн, регіонів, різних професійних напрямків. І мова йде не про формальне об’єднання, а про об’єднання справами. Ми сподіваємося, що саме на основі такого об’єднання і постане українська альтернатива. До робочої групи увійшли люди, які займаються питаннями і профспілок, і інформаційної роботи, і молодіжної політики, і сприяння бізнесу, і вирішення жіночих проблем, — розповів він. А от ініціатива відвідання саме Кривого Рогу, як з’ясувалося, належала Олексію КЛЯШТОРНОМУ, представникові Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність».

— Адже Кривий Ріг — окреме і дуже важливе місто в загальноукраїнському масштабі. Це не є щось на зразок додатка до Дніпропетровська, а місто, яке ми розглядаємо в якості самостійного економічного і політичного центру, — сказав він.

Що ж до оцінки цим молодим громадським діячем нинішньої ситуації в Україні, то він охарактеризував її як внутрішню окупацію.

— Нині українські сили і в столиці, і в інших містах України є більш активними, ніж будь-коли. Так, у Харкові вони сьогодні найактивніші за весь період незалежності України. Але ми перебуваємо в досить парадоксальній ситуації внутрішньої окупації, — сказав він. — Згортання демократії, закриття українських шкіл… В економіці ситуація є також більш ніж проблемною. Багато хто не підтримував нинішнього президента через його низькосхиляння і плазування перед Москвою, московською церквою і їхнім патріархом Гундяєвим. Але при цьому багато хто вірив, що ця влада дійсно зможе забезпечити більш лояльні ціни на нафтопродукти і газ, в економічній площині зробить щось корисне для України. Тепер ми бачимо, що всі ці надії розбилися. Економічна політика нинішньої влади виявилася далеко не такою вдалою, як рекламувалася. Плюс антисоціальна політика (чого варта лише пенсійна реформа з її підвищенням не лише пенсійного віку, а і страхового стажу одразу на 10 років), деукраїнізаційна культурна політика.

«Нема чого конкурувати»

Але навряд чи Стефан Романів з групою однодумців рушили Україною лишень для того, аби констатувати очевидне. Після Всесвітнього форуму українців, який відбувся за участю старих і нових українських громад, вони перейнялися пошуком так званої української альтернативи.

— Ми дуже багато часу витратили на внутрішнє міжукраїнське поборювання одних організацій іншими, одних лідерів іншими і не можемо сподіватися, що Яценюк простягне руку Тягнибоку, а вони разом — Тимошенко, щоб іти далі в обороні українських інтересів однією колоною. Тим більше, що до більшості з них у нас є застереження. Отож, треба розраховувати не на їхнє єднання, а на єднання самих українців: із Запоріжжя, Донецька, Києва, розселених у діаспорі… За 5 років помаранчевої доби не було жодного міністра, який називав би себе українським націоналістом. Хоча регіонівська пропаганда трубила тоді про те, що в Україні владу взяли українські націоналісти чи якісь антимосковські сили, — сказав Олексій Кляшторний. — Якщо ж і далі ми будемо лише нарікати на долю, опинимося в ситуації ще гіршій. Але сьогодні саме Янукович, саме Партія регіонів несуть відповідальність за стан справ в Україні, Дніпропетровській області, Кривому Розі. Зараз їм треба ставити питання: чи виконуєте ви те, що обіцяли для українських інтересів? І ви, представники опозиційних сил, таких, як БЮТ, якщо не здатні запропонувати альтернативу, то це зробимо ми, українські націоналісти.

На думку директора Центру національного відродження імені Степана Бандери Тараса РОНДЗИСТОГО, гасло «Здобудеш Українську державу або згинеш в боротьбі за неї» сьогодні набуває неабиякої актуальності.

— Кажуть, що держава відбулася, — сказав він. — Але якщо ми не матимемо людей, які прагнуть української держави, ми її не втримаємо. На добро української нації роботи вистачить всім, тому нема чого між собою конкурувати. А політики своє слово вже сказали. Тільки громадський рух може впливати на владу і політиків, яким ми цю владу делегуємо. В тому, що сталося після Майдану, є і наша вина. Ми довірили їм владу і залишили без контролю, а вони почали сваритися між собою, демонструючи найгірші якості української людини, які роблять нас слабкими.

«Цей букет не є гербарієм»

Публіцист та історик Віктор РОГ поділився враженнями від зустрічі, яка була влаштована гостям на в’їзді в Кривий Ріг:

— Коли ми в’їхали в місто, нас телефоном попросили зупинитися і зачекати. Ми відповіли, що для нас не проблема доїхати, куди слід, бо маємо навігатор. Але тут під’їхав автомобіль, вийшов український гурт, заспівав, піднесли коровай. Це було так зворушливо. Як каже голова, це те, що нас будує!

Місією Віктора Рога було представити зібранню книги, які допомагають пізнати суть українського націоналізму та історію своєї нації.

— В історії України, та й взагалі у світовій, не було більш паплюженого, більш оббріхуваного, більш демонізованого руху і світогляду, аніж український націоналізм, — сказав він. — Я народився в Совєцькому Союзі, вчився в совєцькій школі, і для мене слово «Бандера» означало щось із потойбічного світу з рогами на голові, і з ножем в зубах, з хвостом нижче спини. Воно літало по ночах на мітлі і пило кров немовлят. Таке уявлення виховували у нас фільмами, книжками, підручниками історії. Звичайно, наша проблема була і залишається у відсутності першоджерел.

Історик представив зібранню книгу спогадів учасниці ОУН на Дніпропетровщині Наталки ЗЕЛЕНЧУК, яка зараз мешкає в Канаді. 200 примірників цієї книги передано до бібліотек області. Серед інших книг, які можна було придбати по завершенні зустрічі, — збірка документів про боротьбу ОУН на Дніпропетровщині, фотоальбом «ОУН-бандерівці», «Антологія українського націоналізму» в 2-х томах. На думку Віктора Рога, ці книги швидко змивають полуду з очей тих, у кого є хоч крапля української крові і хоч міліграм української совісті. А «Антологія», переконаний історик, наповал вбиває міф про те, що націоналізм є архаїкою.

— Антологія з грецької — це збирання квітів. І я намагався зібрати найяскравіші і найдухмяніші, щоб скомпонувати букет. І цей букет не є гербарієм. У книзі вміщено праці людей, які за свої переконання жертвували всім. Більшість із них загинула в боротьбі, відсиділа в таборах — німецьких, польських, радянських — і не зрадила своїй ідеї. Це саме ті яскраві люди, які від «А» до «Я» йшли одним шляхом, жертвуючи собою. Як Данко, знаючи наперед, що те серце, яке згорить, ми ж, українці, і будемо розтоптувати. А погляньмо на нинішніх політиків: сьогодні вони кажуть одне, завтра — інше. Сьогодні в одній партії — завтра в іншій. За свої переконання, якщо такі взагалі є, ці люди не готові жертвувати ні копійки, ні портфеля, ні крісла.

Нас не 42 мільйони, а 60!

Як наголосив Стефан Романів, світове українство, як в Україні, так і за її межами, спільно творить українську націю. Загальновідомо, що до 1991-го року діаспора багато зробила для здобуття Україною незалежності, озвучуючи на весь світ ситуацію в Радянському Союзі щодо порушення національних і людських прав, а коли незалежність була проголошена, українські громади за кордоном домагалися від влади своїх країн визнання нової держави.

— Ми не йдемо паралельно, ми один одного доповнюємо, — сказав очільник Всесвітнього конгресу українців. — І наші зв’язки можуть бути різними. Це не значить, що ми можемо розв’язувати всі ваші проблеми. Але кожен має свою сферу впливу і може відіграти свою роль. Будьте певні, що діаспора хоче співпрацювати. Ми можемо вам допомогти розголосом у світі з питань демократії і порушення прав, як робили вже не раз. Чи це закриття українських шкіл, чи тиск на бізнес, чи політичні переслідування… Якщо ви готові про це говорити. Але у вас не повинно бути страху. Як мовиться, якщо ти на стороні правди, то не бійся. Для прикладу: всесвітнє українське радіо хотіли закривати, але ми почали міжнародний рух супротиву, і це дало результат.

Один із головних месіджів керівника Світового конгресу полягав у тому, що насправді нас не 42 мільйони, а 60, і що українську справу робить і діаспора. Водночас, за його словами, багато хто хотів би повернутися — і їм не байдуже, у яку країну, з якими законами.

І знову — земля і воля

Під час обміну думками з криворіжцями в числі інших було порушено земельне питання в контексті законодавчого запровадження нової системи посвідчення прав на земельні ділянки, у якій проглядається «кидок» для мільйонів українців. Адже якщо хтось у визначений термін не встигне оформити виписки з кадастру про право власності, це його право буде просто втрачене. Було проінформовано, що в Києві вже створено Комітет захисту рідної землі, аналогічні громадські структури планується створити до кінця року в областях та районах. Олексій Кляшторний закликав криворіжців активно долучатись до цієї ініціативи, оскільки найближчим часом, на його переконання, земельне питання залишатиметься найважливішим і найгострішим.

Ще одне завдання для національно свідомої громадськості — добиватись демократичного виборчого закону та чесних, прозорих виборів. І тут, ішлося під час зустрічі, важливо, щоб до того тиску на українську законодавчу владу, який буде іти по лінії ЄС, дипломатії США та інших країн, долучились українські громадські організації. Було повідомлено, що в Києві на експертному рівні цим питанням займається партнерство «Новий громадянин», куди увійшло 50 всеукраїнських організацій.

— Цілком очевидно, — сказав Олексій Кляшторний,— що може скластися ситуація, коли доведеться проводити громадські протести, аби ми отримали демократичне виборче законодавство. Одним із ключових питань є добитися того, щоб українські громадські організації мали право направляти на вибори спостерігачів, які мали б достатні повноваження. Тоді найважливішим питанням буде мати мережу організацій, у тому числі в Кривому Розі, які зможуть здійснювати реальне спостереження за виборами.

Зі свого боку Стефан Романів запевнив, що глобальна організація, якою є Всесвітній конгрес українців, всіляко сприятиме активізації громадських рухів та розбудові громадянського суспільства. Хоча йому добре відомо й те, що у нас в країні найчастіше спрацьовує закономірність: «проект — робота — доляри». А якщо, мовляв, долярів нема, то вже нема ні проекту, ані роботи. Як зробити, щоб організації створювались не для того, аби заробити, а для того, щоб щось зробити? Як зробити так, щоб гроші були не метою, а лише засобом її досягнення? Наші гості висловили переконання, що це можливо лише особистим прикладом тих, для кого справжньою метою є краща, багатша, сильніша Україна.

До речі

Стефан РОМАНІВ народжений в Австралії. Його батько, Ілько Романів, родом із Тернопілля, в роки другої світової війни був остарбайтером в Німеччині, де по завершенні війни опинився в таборі для «перемещенных лиц». Він міг повернутися на батьківщину, де повним ходом ішла «совєтизація» або в іншій країні почати життя спочатку. Він вибрав друге і разом з дружиною-німкенею виїхав у далеку Австралію.

Зараз Стефан Романів — один з лідерів української громади в Австралії, в 2008 році обраний генеральним секретарем Всесвітнього конгресу українців.

Успішний австралійський політик, деякий час очолював парламентський комітет з питань багатокультурності. За фахом учитель початкових класів.

"Вестник Кривбасса"  Наталия Шишка

Добавить коментарий
Войти через:
Логин
Пароль
Забыли пароль? | Регистрация