Кривой Рог новости
Дмитро Донцов - апостол української ідеї
22.10.2011 22:03 | Общество

Дмитро Донцов - апостол української ідеї

Постать Дмитра Донцова була настільки незручною, що навіть радянські ідеологи не зважувалися «ліпити» з нього ворога, щоб зайвий раз не привертати увагу до його творчості. Сьогодні Донцов знову повертається. Його називають «апостолом української ідеї», «батьком українського націоналізму», а його твори читають і перечитують українці від Львова до Луганська. Але це — лише відгомін тієї слави і впливу, які Донцов мав за життя. Секрет популярності його творів — у їхній актуальності й для нашого часу.

Народився Дмитро Іванович Донцов 17 (29) серпня 1883 року в місті Мелітополі в старій козацькій родині, що походила зі Слобожанщини. У родинному колі він отримує початкове українське виховання. До речі, Донцов мав змішане, українсько-російське походження. Втім питання національної самоідентифікації він вирішив для себе досить рано. В листі до Євгена Маланюка від 1931 року він написав: «Українця з мене зробили: Гоголь, Шевченко, Куліш і Стороженко, яких я знаю з того часу, як навчився читати, цебто від 6 років життя».

Життя Донцова, як і більшості українських діячів того часу, не могло бути простим. По закінченні Мелітопольського реального училища, гімназії у 1900 році починає студіювати право у Петербурзькому університеті, навчання закінчує у Відні. Завершивши студії, переїжджає до Києва, де включається в український політичний рух — стає членом УСДРП, за що був у 1907 році ув'язнений. Звільнений на поруки родини, у 1908 році Донцов залишає Російську імперію і виїжджає до Австро-Угорщини, де вдосконалює право у Відні.

Беручи активну участь у політичному житті Галичини в 1913 році на другому українському студентському з'їзді у Львові своєю промовою "Сучасне політичне положення нації і наші завдання" вдруге у цьому столітті після Міхновського проголошує самостійницьку доктрину, що спричинює його відхід від соціалістичного руху.

З початком 1-ї світової війни Дмитро Донцов був головою незалежницького Союзу Визволення України, надалі у 1914-16 рр. керує Українським Пресовим Бюро у Берліні, а з 1916 року переїжджає до Швейцарії, де очолює та видає прес-бюлетень "Бюра народів Росії". В 1917 році у Львові здобуває ступінь доктора юриспруденції. У березні 1918 року повертається до Києва, де стає одним із провідних діячів найбільш націоналістичної на той час Партії Хліборобів-Демократів.

Відразу після встановлення Гетьманату працює як голова Українського Телеграфного Агентства. У січні 1919 року виїздить до Відня. Протягом 1919-21 рр. обіймає посаду шефа пресового бюро при українському посольстві у Берліні. Від 1922 року мешкає у Львові, де редагує такі видання, як «Заграва», «Літературно-науковий вісник», «Вісник». У міжвоєнний період стає відомим ідеологом і загальновизнаним націоналістичним теоретиком, випускає низку праць, зокрема «Націоналізм», «Поетка українського Рисорджименто: Леся Українка», «Політика принципіальна і опортуністична», «Де шукати наших історичних традицій», «Підстави нашої політики» та інші.

Після початку 2-ї світової війни Дмитро Донцов був інтернований польською владою у таборах по «братньому возз'єднанню». 1939-го змушений емігрувати. Живе у Бухаресті, де редагує журнал «Батава», Берліні, Кракові, Празі. По зимі 1943-44 рр. залишив Україну назавжди.

Капітуляція Німеччини застає Донцова у Празі. Він виїздить до американської окупаційної зони, а під кінець 1945-го дістається Парижу. Становище Донцова було вкрай важке і небезпечне, бо Москва внесла його у списки «міжнародних військових злочинців», і тому у другій половині 1946 року він за допомогою Українського Бюро в Лондоні перебирається до Великобританії, де редагує газету «Український клич». Невдовзі отримує дозвіл на виїзд до ЗДА і покидає Европу.

У 1947 році поселяється в Канаді, де живе до самої смерті. Там він друкує низку праць, зокрема «Хрестом і мечем», «Кардинал Мерсіє», «Незримі скрижалі Кобзаря», «Дух нашої давнини», а також статті у таких виданнях, як «Шлях перемоги», «Гомін України» та інші. У 1949-52 рр. Дмитро Донцов працює викладачем української літератури Монреальського університету.

30 березня 1973 року Дмитра Донцова не стало. Похований у США на українському цвинтарі Bound-Brook (Нью-Джерсі).

Одним із головних ворогів України Донцов вважав "провансальство" – ідейну течію, яка вбачає розвиток України лише в популяризації історії і народних традицій. Сьогодні такий умонастрій називають "шароварщиною". Дехто навіть вважає, що ота шароварщина – це і є націоналізм. Однак, така думка дуже далека від істини. Шануючи героїчні сторінки української історії, Донцов гаряче наголошував, що на одних калинових гаях і вишиванках державу не розбудуєш. У своїх чисельних статтях він писав про необхідність сильної провідної верстви, яка б, відкинувши демократичні забобони, зуміла зорганізувати і повести за собою народ. Причому повести його не на поклін до Європи чи Росії, а повести до дійсної Незалежності. Не буває націоналістів, які ладні рачки плазувати, аби тільки їм дозволили постояти навколішках біля порогу «цивілізованого світу» чи «братської Росії»!

«Націоналізм має боротися з «трьома М»: з матеріалізмом, з Москвою і з. західноєвропейською мафією, що виступає під псевдонімом «демократії», — так писав Донцов. Тільки свої сили, своя держава і своя армія — лише до цього може закликати дійсний націоналіст. Для того, хто справді розуміє інтереси України, набагато важливіша обороноздатність країни і добробут громадян, ніж калинові гаї та популяризація старожитностей. Сьогодні це очевидно, як ніколи.

Про демократію Донцов писав настільки влучно, що наші сучасні реалії впізнаються, як у дзеркалі. Читаймо: «Коли замаскована під «демократію» мафія має змогу впливати на правлячу еліту, в суспільстві наступає анархія: починається систематичне нищення християнської релігії і церкви. Далі — нищення моралі, одверта пропаганда порнографії, сексоманії, — в пресі, в телевізії, в літературі, в мистецтві, вульгарність «модерної» жіночої моди. Така сама вульгарність в модах «модерної» і «прогресивної» молоді, шал злочинства і параліч влади.». Хіба не опис нашого суспільства і тієї «демократії», яка знищує українців не менш успішно, ніж сталінські репресії.

Чого ж прагнув Донцов замість ненависної йому демократії? Донцов не був теоретиком соціально-політичного устрою. Концепцію націократичної держави виплекали інші — Микола Сціборський, Дмитро Мирон-Орлик, Ярослав Стецько. Донцов же заклав філософські підвалини нового суспільного ладу: націоналізм, вірність християнській релігії, традиції. Але під традиціями Донцов розумів, знов-таки, не вишиванки і рушники, а, перш за все, спадковість княжої та козацької слави, здобутки національного духу і культури. Він обстоював ідею створення Великої Держави, яка не оббиватиме порогів міжнародних інстанцій в пошуках жебрацької подачки.

Сьогодні ідеї Донцова (та й націоналізму взагалі) нерідко називають застарілими. Однак саме життя вказує на те, що «демократичні цінності» (кажучи прямо – цінності західноєвропейських суспільств) у нас приживаються погано. Та й на Заході ті цінності вже вилазять боком — варто лише подивитися на засилля іммігрантів із Азії, легалізацію наркотиків, потурання сексуальним збоченцям, поширення сектантства, занепад сімейних цінностей і т.д.

Неможливо повернення і в радянське минуле, що б там не обіцяли комуністи або соціалісти. Ні Захід, ні Росія не будуватимуть нам сильну і незалежну державу. Україну можуть підняти тільки українці. І чим скоріше ми це зрозуміємо, тим краще.

"Вестник Кривбасса" Олег Скрепка

Добавить коментарий
Войти через:
Логин
Пароль
Забыли пароль? | Регистрация