Кривой Рог новости
В наш час свої права треба відстоювати через суди та мітиги
14.11.2011 15:27 | Общество

В наш час свої права треба відстоювати через суди та мітиги

Прикмета часу: у відстоюванні своїх прав суспільство структурується за соціальною ознакою. Діти війни, чорнобильці, афганці… Наступні — регресники. Втративши здоров’я на виробництві, вони мали б спокійно доживати віку, отримуючи достойну за те компенсацію. Так ні. Добиватися відшкодування заподіяних моральних збитків їм належить через суди, справедливого перерахунку регресних виплат — так само. Тому, відчуваючи себе пасинками в державі та суб’єктами корупційних схем за участю сліпої на обидва ока Феміди, регресники стали об’єднуватися у громадські організації, аби спільно відстоювати свої інтереси.

Сьогодні на питання «Вестника» відповідає голова новоствореної громадської організації «Інвалідів праці, потерпілих і сімей загиблих на підприємствах, установах, в закладах міста Кривого Рогу «Довіра» Юрій РОМАНЕНКО. Його підземний стаж налічує 16 років, працював бурильником свердловин і півтора роки гірничим майстром. Має 60% втрати працездатності й ІІІ групу інвалідності.

— Юрію Васильовичу, формування громадських організацій регресників іде зверху чи знизу?

— У кожному місті, де багато шкідливих виробництв і масово проживають регресники, ініціатива утворення організацій ішла знизу. Що ж до всеукраїнської структури, то вона лише створюється. А на місцях організацій, подібних нашій, вже багато. Десь це об’єднання шахтарів і інвалідів праці, десь інвалідів праці та козаків, десь — інвалідів праці й потерпілих на виробництві. Найбільш широку категорію охоплює обласна організація Дніпропетровщини — інвалідів праці, потерпілих і сімей загиблих на виробництві «Мир». До її складу ми й увійшли колективним членом зі своїм Статутом. Іншими колективним членами є організації Першотравенська, Павлограда, Тернівки, Марганця, Нікополя.

— Чим, на Вашу думку, викликаний цей об’єднавчий рух?

— Взагалі-то історія взаємовідносин регресників як із роботодавцями, так і з державою в особі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі Фонд — Авт.) велика і давня. І всі регресники доходять висновку, що до внесення змін закони щодо них були більш справедливими. Раніше за кожен відсоток втрати працездатності їм одноразово мали сплачувати річний заробіток. Тоді й за компенсацію моральної шкоди не воювали. Коли ж Фонд ініціював, а законодавець встановив обмеження одноразової допомоги (зразу це було 6, потім 10, зараз 50 тисяч гривень), то стало накопичуватися невдоволення. Тож, розуміючи, що поодинці навряд чи вдасться добитись змін на краще, регресники почали об’єднуватися. Ініціаторами цього об’єднавчого руху виступили працівники вугільних шахт.

Виплата грошової компенсації моральної шкоди внаслідок виробничих травм та професійних захворювань — окрема історія. Такі виплати мають здійснюватися за рішеннями судів, відповідачами у яких раніше виступали підприємства. Але роботодавці не хотіли з цим миритися, бо вважали, що держава обклала їх подвійним обов’язком: і у Фонд внески сплачувати, і моральну шкоду безпосередньо працівникам. Тож згодом відшкодування моральних збитків було перекладено на Фонд. Але після чергових законодавчих змін обов’язок здійснювати виплати по компенсації моральної шкоди знову покладено на підприємства. Так залишається і зараз.

— Але, очевидно, відсудження компенсації моральної шкоди — не єдина проблема регресників?

— Звісно, що не єдина. Зараз, якщо тебе виводять з шахти через профзахворювання, а ти ніякої іншої професії не маєш і тобі пропонують іти двірником чи озеленювачем, це складна ситуація. Перш за все з психологічної точки зору. Особливо, якщо перебував на ІТРівській посаді. Той, хто досяг пенсійного віку, може сидіти вдома. Але молодим регресникам треба працевлаштовуватися, і наша організація в міру сил буде допомагати їм у цьому.

Окрім компенсації моральної шкоди, є проблема з перерахунками щомісячних виплат, які здійснює Фонд. Законом про соціальне страхування повноваження встановлювати порядок здійснення регресних виплат надано Фондові, при якому з цією метою створена комісія у складі 15-ти представників роботодавців, 15 — Уряду і 15 — профспілок. І ці 45 осіб виносять рішення щодо того, скільки щороку треба доплачувати інвалідам праці, потерпілим та сім’ям загиблих у зв’язку з інфляцією, іншими соціально-економічними чинниками. Часто виходить: якщо в цьому році середня заробітна плата не перевищує заробітну плату минулого року, доплати ніякої нема. І хоча до уваги береться зарплата аж трьох видів, реальна, фактична та номінальна, ми всі добре знаємо, що державна статистика не завжди говорить правду ні про інфляцію, ні про ріст зарплати. Тому перерахунки регресних виплат здійснюються несправедливо. А якщо регресники беруться судитись з Фондом через неправильне застосування коефіцієнтів для здійснення перерахунків поодинці, то їм не вдається вигравати справи.

Тож не дивно, що спершу на Донбасі, в Луганській, а потім в Кіровоградській, Львівській і Дніпропетровській областях регресники вирішили об’єднатися, щоб тиснути на представництва Фонду у своїх містах. Спочатку кожна організація варилася у власному соку, а десь весною — на початку літа відбулося кілька зустрічей у Донецьку, Павлограді, Дніпропетровську, на яких регресники різних міст вирішили, що всі міські і обласні організації треба замкнути на одній, всеукраїнській. Але поки що не всі позиції узгоджені, тому що одні вважають, що з цим урядом можна співпрацювати і добиватися більшого, другі з ними не згоді, а треті взагалі налаштовані радикально і виступають за відставку Кабміну. Тому ми лише на шляху створення таких організацій, як у чорнобильців та афганців. Але, попри все, регресники — це та сила, яка зможе за себе постояти. Їм уже нема чого втрачати, бо здоров’я своє вони залишили на виробництві, а необхідність триматися за робоче місце залишилася у минулому. Це нині працюючі бояться вийти на якусь маніфестацію чи акцію протесту через страх бути звільненими. А регресники щодо всіх соціальних негараздів налаштовані більш рішуче. Той же інвалід-колясочник ходити не може, але у готовності активно доводити владі її неправоту йому не відмовиш.

— В чому ще Ви бачите роль організації, окрім висування вимог до влади?

— Але вимоги до влади — це головне. І перш за все соціально-економічні, а не політичні. Хоча й політичні виключати не можна. Однак слід підкреслити, що наша організація об’єднує людей різних політичних поглядів, різних профспілок. І роль організації в широкому сенсі — всіляко сприяти створенню належних умов для життя, адаптації та реабілітації інвалідів. В нашій організації є люди, як, скажімо, Олександр Леонідович ХОМИЧ, який має 100% втрати здоров’я.

«Довіра» захищатиме права регресників як шляхом переговорів із представництвом Фонду у Кривому Розі, так і на рівні держави. А окрім згаданих вище, час від часу може виникати проблема своєчасності виплат. Скажімо, рік тому вони здійснювалися з затримкою на місяць.

— Чи будете практикувати масову подачу позовів?

— Зараз нам треба перш за все наростити кількість членів організації, у якій поки до 200 чоловік. А в місті 15 тисяч регресників. Щоб не вийшло, що ми вступимо в перемовини з представниками влади, а вони скажуть, що організація не може представляти інтереси всіх регресників, бо нас меншість, а більшість, мовляв, усім задоволена. Тому зараз стоїть завдання розбудувати організацію, щоб від імені регресників Кривого Рогу ми могли висувати вимоги і до Фонду, і до Кабміну та Верховної Ради.

У вищому законодавчому органі, до речі, зареєстровано подані Кабміном законопроекти, згідно з якими пропонується взагалі не виплачувати регрес по досягненні людиною пенсійного віку. Мовляв, пенсія є — і досить, до 60-ти років ми вам платили, а далі живіть як усі пенсіонери. Проти цих законопроектів зараз виступають шахтарі-інваліди, і ми з ними солідарні. Зараз у всіх на слуху законопроект про фактичне скасування пільг чорнобильцям, афганцям та 17-ти іншим категоріям пільговиків. Хто може гарантувати, що до їх числа не потраплять регресники?

Ми маємо намір організувати роботу таким чином, щоб в організації надавалися консультації щодо перерахунків регресних виплат. Адже у багатьох від самого початку розмір цих виплат був обрахований неправильно, тому що адміністрації підприємств не зовсім вірно надавали розмір середньої зарплати та неправильно застосовували відповідні коефіцієнти. Тому часто буває так, що люди однієї професії, які щойно вийшли на регрес, з тим самим відсотком втрати здоров’я, отримують більші виплати, ніж ті, що виходили в попередні роки. Або люди стикаються з тим, що один з 60% втрати здоров’я отримує суму відшкодування таку ж, як той, у якого 30%.

Іншими словами, щорічні доплати тим, хто виходив на регрес у попередні роки, не відповідають темпам росту зарплати. Перерахунки проводяться не повною мірою, і це відставання стає все більшим і більшим. Люди судяться, але часто без позитивного результату. Трапляються юристи не завжди добросовісні, які тільки вдають, що цим займаються. Тому в перспективі організація має на меті найняти на роботу юристів, які спеціалізувалися б на регресних виплатах, працюючи добросовісно і чесно.

За великим рахунком, переломити ситуацію з виплатами можна було б на рівні Кабміну або самого Фонду. Але сьогодні у складі тієї комісії з 45-ти осіб представництва інвалідів праці зовсім нема. Профспілки не представляють інтереси інвалідів. Тільки НПГУ на чолі з Михайлом ВОЛИНЦЕМ віддала свою профспілкову квоту інвалідам. Завдяки цьому інвалід праці з Павлограда Микола ЖИТНІК представляє і НПГУ, і інвалідів. Щодо решти представників, то 15 роботодавців ніколи не підуть назустріч інвалідам, представники держави також, та й, власне, інші профспілки, які у всьому погоджуються з роботодавцями.

— А чим вам не догодили ті юристи, що дають в газетах оголошення про «грамотне» обґрунтування в судах сум компенсації моральної шкоди?

— Регресні справи дуже вигідні для юристів. Якщо моральна шкода оцінюється зараз в 50, 100 тисяч гривень, то юрист обіцяє інваліду, що він все для нього зробить, а той має віддати йому половину відсудженого. А в разі втрати працездатності 80-100% суми можуть бути солідні. І регресник змушений іти на таке. Бо якщо я, для прикладу, судився самотужки, то після поданої Фондом апеляції на рівні другої інстанції половину висудженого у мене все одно забрали. Тобто практика така, що Фонд, погодившись на умови юристів, апеляцію не подає — і рішення судів першої інстанції вступають у силу. Ми всі розуміємо: щоб Фонд не подав апеляцію, юристові треба з ним «домовитися».

Тепер, коли відповідачами виступають підприємства, ситуація та сама. З тією лише різницею, що «домовленості» тепер досягаються з представниками адміністрацій. Та й сама адміністрація може пропонувати інваліду певну суму грошей, аби він не звертався до суду з вимогою про компенсацію моральної шкоди. Але замість 100 це може бути 10 тисяч. Іноді люди погоджуються, оскільки, у мене є такий приклад, навіть синові того, хто судився з підприємством, відмовляють у працевлаштуванні. І в тому випадку, про який я говорю, йшлося лише про 10 тисяч відсуджених гривень, які люди ладні були повернути. Але щодо працевлаштування сина адміністрація залишалась невблаганною.

Але ті, кому вже нічого втрачати, судяться і з ПівнГЗК, ЦГЗК, і з іншими підприємствами. Водночас адміністрації підприємств запроваджують нову тактику, щоб просто не допускати людей до регресних стадій. Причому часто це робиться в дуже сумнівний спосіб. Скажімо, проводиться атестація робочих місць, в результаті якої без будь-яких реальних покращень виявляється, що рівень шкідливих факторів зменшився, а, отже, тепер менше підстав пов’язати захворювання з виробництвом. Я працював на бурильному станку, вібрація якого визнавалася шкідливим фактором, а потім, хоч нічого і не змінилось, виявилося, що вібрує він «в допустимих нормах». Другий шлях — не допустити, щоб людина стала інвалідом, після 8-9 років у шкідливих умовах «порекомендувавши» їй інше місце роботи через деякі проблеми зі здоров’ям. Тому не дивно, що без суттєвого поліпшення умов праці за останні 5-6 років кількість людей, у яких фіксуються профзахворювання, значно зменшилася.

Це при тому, що на підприємствах ГМК, а також вугільних, марганцевих і калійних шахтах значно погіршилися умови праці навіть у порівнянні з радянськими часами. Тоді більший штат працівників виконував той же обсяг роботи, так не надривалися. А зараз там, де раніше працювало двоє-троє, виконує роботу один.

— Чи ж даються взнаки «нові віяння» щодо виконання судових рішень про ту ж компенсацію моральної шкоди? Як-от дозвіл зверху їх не виконувати.

— Щодо установки «про порядок виконання судових рішень», скажімо, стосовно чорнобильців, то, вважаю, це не остання несправедливість, яка ще спіткає нас у цьому житті. Тому не виключено, що саме це і підштовхуватиме чорнобильців, афганців, регресників до політичних акцій та вимог. Хоча, ще раз підкреслюю, серед нас люди різних політичних партій і поглядів. Але всі розуміють, що проблема соціального захисту однаково важлива для всіх. До речі, досить часто я стикаюся з невдоволенням людей, які є членами Партії регіонів і, звісно, за неї голосували.

— Можливо, оту ситуацію «хто в ліс, то по дрова», про яку Ви говорили на початку, вам і підкидають ззовні, щоб, як кажуть, у зародку згубити ще один потужний рух соціального протесту?

— Може, й так. Але сила нашого громадського об’єднання не буде спрямована на підтримку якоїсь політичної партії чи течії. Ми критикуватимемо будь-яку владу, яка не займатиметься вирішенням соціальних проблем. На останньому форумі представників громадських організацій у Києві, у якому я теж брав участь, тон задавала афганська організація «Ніхто, крім нас». Вони заявили, що на своїх публічних акціях не дозволяють піднімати політичні прапори. І ми діятимемо таким чином.

— Де знаходиться офіс вашої організації, і чи є там всі умови для роботи?

— На вулиці Мусоргського, будинок 13, 1-й під’їзд. Це занедбана будівля колишнього гуртожитку ЦГЗК, переданого в комунальну власність. Нам дали кімнату на першому поверсі, у якій, згідно з виданим актом, є централізоване опалення. Але насправді воно обрізане, світла також нема. Хоча з членськими внесками 5 гривень на місяць нашій неприбутковій організації навряд чи потягнути плату за централізоване тепло, тому доведеться йти іншим шляхом.

До речі, я звертався до міського голови Юрія ВІЛКУЛА з проханням надати нам приміщення в оренду на пільгових умовах. Однак у листі начальника управління комунальної власності Людмили ФЕДОРЕНКО разом із вимогою укласти договори на постачання комунальних послуг, включаючи утримання будинку та прибудинкової території, отримав відмову. Мовляв, у нас в організації не всі інваліди. Дійсно, статус інваліда мають лише ті, у кого встановлено 30% і більше втрати працездатності. Отож, правління організації поки що збирається у кафе через дорогу від будинку, в якому знаходиться наш «офіс», який маємо привести в робочий лад власними силами. Тож будемо вдячні за будь-яку спонсорську допомогу, особливо у встановленні металопластикових вікон. А щодо пільгової оренди апелюватимемо до міської ради. На те вони й депутати, а ми — на те й організація.

Телефони «гарячої лінії» громадської організації криворізьких регресників «Довіра»: 098-48-97-049; 401-99-46.

"Вестник Кривбасса"  Наталия Шишка

Добавить коментарий
Войти через:
Логин
Пароль
Забыли пароль? | Регистрация