Кривой Рог новости
Іван Багряний - велика опора українського письменництва
19.11.2011 18:33 | Культура

Іван Багряний - велика опора українського письменництва

Письменник Іван Багряний належав до когорти тих українських митців, які не тільки виголошували сильні слова, але й відповідали за все сказане й написане. Він був із тих, хто «ходив по лінії найбільшого опору». Йому довелося пройти усіма колами пекла. Здається, він став персонажем трагедії, драматургом і режисером-постановником якої був сам сатана. І пережив та виклав на папері таке, чого не спроможна уявити навіть найбуйніша людська фантазія.

Іван Павлович Багряний (справжнє прізвище — Лозов'ягін) народився 2 жовтня 1906 року в селі Куземин на Полтавщині (тепер Сумська обл.) у родині робітника-муляра. Навчався спочатку в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, а з 1916 по 1919 рр. — у так званій Вищій початковій школі. В 1920-1921 рр. він навчається слюсарській справі в Охтирській технічній школі. З 1926 року — студент Київського художнього інституту, але до захисту дипломної роботи не був допущений з огляду на… політичні переконання.

У кожної людини є така подія, котра залишає відбиток на все життя і обумовлює подальші вчинки. Свій рубікон Іван Багряний описує в памфлеті «Чому я не хочу вертати на «родіну?» так: «Я був ще маленьким. хлопцем, як більшовизм вдерся в мою свідомість кривавим кошмаром, виступаючи як кат мого народу. Це було в 1920 році. Я жив тоді в дідуся на селі, на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка, але трудився на пасіці, доглядаючи її. Він нагадував мені святого Зосиму і Савватія, що були намальовані на образку, який висів під старою липою посеред пасіки. Аж ось одного дня над вечір прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові і на моїх очах та на очах інших дідових онуків, під наш несамовитий вереск замордували діда, а з ним й одного сина (а мого дядька). Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в скривавлені тіла з пістолів і щось реготались… Вони всі гидко лаялись. Під старою липою посеред пасіки, коло ікони святих Зосима і Савватія, все було забризкане кров’ю. Кров усе життя стоятиме в мене в очах».

Багряний пише в автобіографії: «Ще в 1924 році вирішив стати письменником, мавши до того певний потяг, і увійшов до складу Охтирської філії «Плуг», приділяючи цій справі багато часу й уваги». Його твори почали друкувати в журналах «Глобус», «Плужанин», «Всесвіт», «Гарт». А вже у 1925 році вийшла друком збірка його новел «Чорні силуети», в яких йдеться про розруху, сирітство, злидні.

Слідом за нею світ побачила поема «Ave Maria», яку автор видав власним коштом. Коли до неї дісталися цензори, які розпорядилися конфіскувати видання з продажу, більшість накладу вже встигли розкупити. У пролозі до поеми вражають своєю силою рядки, написані у вигляді листа до друга: «Друже мій любий! Прошу не називай мене поетом, бо це мене жорстоко ображає. Не іменуй мене поетом, друже мій, бо поети нині — це категорія злочинців, до якої я не належав і не хочу належати. Не іменуй же мене поетом, бо слово поет скорочено стало визначати: хамелеон, проститутка, спекулянт, авантюрник, ледар… Не іменуй же мене поетом, друже мій. Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі, я хочу бути тільки нею…»

Звичайно, незабаром Іваном Багряним зацікавились належні органи. Його було заарештовано 16 квітня 1932 року за звинуваченням у контрреволюційній пропаганді та агітації. «Літературознавці» з ГПУ від початку запропонували достатньо чіткий вибір: або доля Чупринки, або доля Тичини. «Невідомо, яка чекає на Тичину», — відказав Іван Багряний.

Під час «слідства» з письменника так і не вибили потрібних свідчень. Одного разу його запитали: «Бувши на нашому місці, що б ви зробили такому злочинцеві, як ви?». «Я б розстріляв, — відповів Багряний і пояснив: — Коли ви дасте мені кілька років, то виховаєте з мене контрреволюціонера. Тож або випустіть, або розстріляйте!»

Після піврічного ув’язнення, за вироком трійки, Багряного відправили на трирічне заслання на Далекий Схід… Йому вдалося втекти й якийсь час жити нелегалом. А в 1938 р. Багряний був заарештований вдруге і просидів два роки і чотири місяці в камері смертників у харківській в’язниці на Холодній Горі. Цей період і ліг в основу роману «Сад Гетсиманський». Твору, який до Солженіцинського «Архіпелагу ГУЛАГ» відкрив людству жахливі нутрощі сталінської репресивної машини. За словами Володимира Винниченка, «Сад Гетсиманський» — «великий, вопіющий і страшний документ…»

На волю Багряний вийшов тяжко хворою людиною у перші дні війни. Під час німецької окупації працював у газеті «Голос Охтирщини», художником-декоратором у харківському театрі, друкувався в газеті «Нова Україна». 1943 року переїздить до Львова, бере активну участь у національно-визвольному русі УПА. На Галичині Іван Багряний за два тижні написав роман «Тигролови». Українське підпілля допомагає видати цей роман на Заході трьома виданнями українською мовою, а також у перекладі кількома іноземними мовами. В Австрії та Німеччині його було визнано найкращим твором для молоді.

Після війни Багряний постійно живе у Німеччині, де веде активну громадську і творчу діяльність. У 1945 році в Новому Ульмі Багряний разом зі своїми однодумцями заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП). З 1948 по 1963 рр. він її незмінний керівник.

Багряний десять років був головою Української Національної Ради та віце-президентом УНР в екзилі. Як голова УНР (в 1958–1959) шість місяців перебував в США і Канаді. Відвідав понад двадцять міст, де виступав перед українськими громадами з доповідями «Батьківщина і ми», «Українська молодь і українська держава» та «Література в кайданах». УРДП під керівництвом Багряного зробила багато для розхитування догм «інтегрального націоналізму» та для переорієнтації політичної думки української еміграції в бік демократизму. Іван Багряний видавав газету «Українські вісті». Ця газета української діаспори проіснувала до 2000 року і була «трибуною… нової еміграції, бідної матеріально, але сильної духом».

Багряний ініціював створення Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ), був членом Мистецького Українського Руху (МУРу), який було засновано в 1945 р. у Фюрті (Німечинна). МУР відігравав важливу роль в об’єднанні зусиль українських письменників, котрі опинилися за межами України.

У 1963 році філія ОДУМ в Чікаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду.

Багряний працював до останнього, тримаючись лише на залізній волі. До туберкульозу, набутого у в’язниці, долучився діабет, потім — серцева хвороба.

Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року у Шварцвальді в санаторії Сан Блазієн (Німеччина). Поховано митця у Новому Ульмі в Німеччині.

У вже згаданому пролозі до поеми «Ave Maria» були зокрема й такі слова, які чи не найкраще характеризують філософію Багряного: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору — і ти пізнаєш світ. Ти пізнаєш його на власній шкурі. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт, і не буде того, хто міг би її купити».

"Вестник Кривбасса"  Олег Скрепка

Добавить коментарий
Войти через:
Логин
Пароль
Забыли пароль? | Регистрация