Кривой Рог новости
Вийшов в світ альбом криворізького скульптора Олександра Васякіна
17.06.2011 20:03 | Культура

Вийшов в світ альбом криворізького скульптора Олександра Васякіна

Вихід художнього альбому творів скульптора, Почесного громадянина Кривого Рогу, повного кавалера відзнаки «За заслуги перед містом» Олександра Васякіна практично збігся в часі з відкриттям пам’ятника козаку Рогу. Про цей монумент, про багатогранний талант Олександра Васильовича і про мистецькі стандарти ми поговорили з упорядником альбому Олександра Васякіна, його колегою, художником, головою Криворізького осередку Національної Спілки художників України Володимиром Токарем.

— У кого виникла ідея видання цієї книжки?

— Ідея належить Олександру Васильовичу Васякіну. Це один із унікальних художників, який не схожий на більшість нашого «брата». Він дуже ретельно збирає всю інформацію, яка стосується його творчості, бо дуже серйозно ставиться до проведення отої іскри божественної через себе.

На початку двохтисячних років на відкритті посмертної виставки скульптора Костянтина Козловського, після мого виступу про його творчість, Олександр Васильович підійшов і сказав: я хочу, щоб про мене була написана книжка, і вважаю, що тільки ти зможеш її зробити, я тобі довіряю. Я закінчував поліграфічний інститут, нині Українська поліграфічна академія, і я знаю, чим займаюся, та й у царині образотворчого мистецтва не перший рік. Почали ми роботу над альбомом у травні 2006-го і практично робили три роки. Це був довгий шлях, бо Васякін мав своє уявлення, а я мав своє бачення. Сьогодні б я, може, робив її інакше, але зрештою, той компроміс, який вийшов, мене влаштовує.

— Альбом вигідно вирізняється з-поміж подібних видань, що виходили у Кривому Розі. Що ви брали за основу, працюючи над ним?

— Все, що ми робили, ми робили так, як видається будь-яка мистецтвознавча література. Олександр Васильович наполегливо нас підштовхував до альбому. Він казав: читачу цікаво буде подивитися, хто я є, а я все сказав у своїх творах. Після ілюстративного матеріалу ми поставили післямову, яку можна назвати дослідженням творчості Васякіна. І наш випадок унікальний, бо ми поставили життєпис на задній план, а зазвичай він виноситься на початок. «Олександр Васякін. Альбом» — це, можна казати, канонічне видання, фахівці у Києві, Дніпропетровську високо оцінили наш труд. Це чи не єдине в Кривому Розі видання, зроблене за всіма правилами мистецтвознавства. Хоча чимало видань виходило про наших художників, виходили буклети, каталоги, але завжди там було щось зроблено не по правилах. Тут усе зроблено як слід.

— Чи були для Вас відкриття в процесі роботи над книжкою?

— Авжеж. Васякіна знають практично всі у нас у місті, і його сприймають по тих пам’ятниках, які є, — Данко, Полю, Мусоргському та іншим, і він сприймається якось так стереотипно. Ніде правди діти, я теж сприймав його так, хоч як колега часто бував у нього в майстерні й мав змогу бачити його ескізи, готові роботи… Але праця в майстерні — це одне діло, робота у виставковому залі — це інше, і третя справа — це робота в інфраструктурі міста. Скажімо, у Васякіна є ціла галерея портретів, їх можна побачити в нашому краєзнавчому музеї. Але вони сприймаються в контексті історичного антуражу, а не як самодостатні образотворчі роботи. Коли я почав працювати над книжкою, мені довелося подивитися практично все. І я зрозумів, що треба дуже широко подивитися на те, що і як він робив.

Васякін — неперевершений портретист. А найвища оцінка для художника виставляється по тому, чи може він зробити портрет. Бо це не просто очки, носик, ротик, якась там зачіска — це повинен бути характер. І спіймати характер, виразити його, зробити переконливим, — це може тільки дуже високий майстер. Олександр Васильович фактично був прийнятий до Спілки художників СРСР завдяки портрету робітниці Армашової. Коли народна художниця України Тетяна Нилівна Яблонська побачила цей портрет, то сказала: вас треба приймати до Спілки художників, подавайте документи, я буду ратувати за вас. Це було у 1964 році.

Я думаю, що Олександр Васильович — це дуже мужня людина. У свої 85 років він щодня о 6-й ранку вже знаходиться в майстерні, близько 12-ї робочий день у майстерні закінчується і продовжується вдома за роботою над ескізами, збором інформації… У нього практично нема ні свят, ні вихідних. І я так думаю, що ця людина дійсно є певним флагманом для криворізьких художників.

— Хто вам допомагав у процесі підготовки альбому?

— Взагалі, ця книжка робилася творчим об’єднанням «АНІМА». Воно є частиною Національної спілки художників України, і до нього входять не тільки Олександр Васильович і я, а ще член Спілки художників Володимир Зайцев, мій незмінний партнер протягом десятьох років, дизайнер Катерина СІТНЕР, яка живе у Сполучених Штатах, Олена ТОКАР, теж член Національної Спілки художників України… І практично для нашого об’єднання нема тих творчих задач, які ми не мали б змоги вирішити. Взагалі на рахунку «АНІМИ» — 7 пам’ятників, які прикрашають наше місто, й багато ще не реалізованих проектів.

— На кого ви орієнтувалися, працюючи над альбомом?

— Книжка робилася для широкого кола, для жителів міста, і для гостей… У нас була така впевненість, що коли ми це зробимо, місто підтримає і розширить наклад, бо він тут мізерний, лише 350 примірників, це дуже мало як для такого видання. Ми його робили як подарункове, адже Васякін уособлює не тільки громадянина, Почесного громадянина міста, він повний кавалер відзнаки «За заслуги перед містом», — він ще й людина, яка робить візитівки міста.

— Ви маєте на увазі пам’ятник Козаку Рогу?

— Саме так! Він зроблений Васякіним іще 20 років тому. Є дуже багато творів, які Васякін робив у проектах, ідеях, які очікували свого втілення багато років, як у цьому випадку, два десятиліття. А Козак Ріг, я думаю, стане новою візитівкою міста, новим виразом його обличчя. Ми звикли до того, що є човнова станція на злитті Саксагані й Інгульця, а тепер з’явився легендарний образ назви міста. І напевно, в наступному році друга частина цієї серії буде втілена — це скульптура «Інгулець і Саксагань». На сьогодні Козак Ріг — це єдина річ у Кривому Розі, зроблена з бронзи. Скульптура «Інгулець і Саксагань» теж буде зроблена з бронзи. Це найкращий матеріал для скульптури, він практично не псується з часом, навпаки, покривається таким художнім, зеленкуватим нашаруванням часу і атмосфери, його не треба ні фарбувати, ні чистити. Тому місто разом із Козаком Рогом і, маю надію, з Інгульцем і Саксаганню, отримає новий статус, відкриє нову, так би мовити, «монументальну пропаганду».

— Чудово, що з’явився альбом творів Олександра Васякіна, і шкода, що у нас так мало альбомів криворізьких художників…

— Можливо, нам варто трохи ширше на це подивитися. У нас з’явилося кілька книжок про наших художників, але нема серйозного видання про художників Кривого Рогу. Майже двадцять років тому мистецтвознавець Сергій ЛІХТЕР на базі матеріалів, зібраних відомим криворізьким мистецтвознавцем, членом Спілки художників України Людмилою ДУБИНИЦЬКОЮ, пробував написати довідник про всіх художників, що творили у Кривому Розі. Та, на жаль, так ця праця й залишилася в рукописі… Власне, більшість матеріалів, із якими я працював, готуючи альбом про Васякіна, була свого часу зібрана Людмилою Дубницькою. Саме вона опікувалася і художниками, і правильним підходом до організації виставок, проводила велику роботу, пов’язану з художниками, фіксацією творів і виставок. Ми з Володимиром Івановичем ЗАЙЦЕВИМ у 2003 році підготували до друку й видали ювілейний каталог до 10-річчя Криворізької організації Національної Спілки художників України, який зробив добру справу у популяризації професійних криворізьких митців. Тоді це видання було, як вибух, який простимулював міське художнє життя…

Думаю, що треба було б зробити значне видання про художників міста, що творили тут протягом останнього століття, паралельно видати серію про наших видатних митців. У 2003 році ми зробили велику виставку у Києві, у виставковій залі Спілки художників України. Ми тоді репрезентували ретроспекцію криворізького живопису, виставка проходила довше заявленого терміну, вона отримала дуже високий рейтинг за відвідуваністю і відгуками. Там були представлені роботи художників від 1950-х років до 2000-х. Це була дуже цікава виставка, бо був і авангард, і традиційне, і аматорське мистецтво… На офіційне закриття виставки ми привезли невеличкий каталог виставлених творів зі світлинами відкриття виставки, це дуже здивувало киян — коли ми встигли? З нашої подачі було введено традицію будь-яку виставку, що проводиться у виставкових залах київського Будинку художника Національної Спілки художників України, обов’язково супроводжувати каталогом. Вважається у мистецтві, якщо виставка пройшла, а немає запрошення, нема афіші, нема буклету або каталогу, то виставку не можна вважати повноцінною.

— На чиї кошти було видано альбом, і де з ним можна ознайомитися?

— Ця книжка була зроблена з гонорару, який ми отримали за пам’ятник, присвячений чорнобильцям, тобто, це кошти Олександра Васильовича і наші з Володимиром Зайцевим. Більше того, Васякін прийняв рішення передати місту безкоштовно 100 примірників цієї книжки. Частина з них потрапила у бібліотеки міста і тільки там із альбомом можна ознайомитися. Ми мали надію, що у міста з’явиться бажання додрукувати наклад і отримати якісний подарунковий фонд для гостей міста і для городян. У нас таке побажання, щоб керівництво міста уважніше придивилося до книжкового підходу до творчості, тим паче, що це і обличчя міста, це практично наше все, бо ми й історію пізнаємо через ці книжки, через мистецтво. І я дуже радий і гордий, що долучився до цієї роботи і мав змогу не тільки ще більше дізнатися про Олександра Васильовича Васякіна, а й зробити внесок у скарбницю криворізького образотворчого мистецтва.

Ольга Хвостова

Добавить коментарий
Войти через:
Логин
Пароль
Забыли пароль? | Регистрация