Кривой Рог новости
Останній геній Франції
25.05.2012 09:58 | Общество

Останній геній Франції

Нині світова література наповнена повістями, романами й оповіданнями, авторами яких є жінки. Майже кожна третя книжка у сучасній Франції належить перу жінки. Кожен бібліофіл назве як мінімум десять французьких письменниць, твори яких викликають жвавий інтерес. Це і Жорж Санд, і Марґеріт Юрсенар, і Катрін Панколь, і Дельфін де Віган. Почесне місце у цьому списку обіймає Франсуаза Саган. Її ім’я з’являлося на перших шпальтах французьких газет. Але в таких випадках про неї писали не стільки як про письменницю, авторку близько сорока книжок, скільки як про наркоманку, алкоголічку та бісексуалку, яка «розбазарювала» життя.

Народжені під одним знаком

Франсуаза Саган (справжнє прізвище — Куарез) народилася 21 червня, в один день зі своїм улюбленим письменником Жан-Полем Сартром, тільки на 30 років пізніше, 1935 року. Для Саган Жан-Поль став «володарем дум», учителем, що своїми маніфестами висмикнув юну католичку з традиційного буржуазного середовища. Прочитавши Сартра в 14 років, дівчина несподівано втратила віру в Бога і в будь-які дива, що, втім, ніколи не заважало їй, суто по-жіночому, звертатися до ворожок, особливо якщо вона закохувалася.

Як і Сартр, Франсуаза виховувалася в забезпеченій сім'ї, отримала добру освіту. Як і він, в один прекрасний день повстала проти нудного одноманітного існування. Закінчивши школу, мадам Куарез, маючи пристрасть до літератури, вступила на філологічний факультет знаменитої Сорбонни — Паризького університету. Однак, вирвавшись із дому, більшу частину часу проводила не в аудиторіях і читальних залах, а в маленьких затишних паризьких кафе. Вдень і ввечері Франсуаза спілкувалася з письменниками, художниками, артистами; закохувалася, вела жваві літературні дискусії, напивалася, а ночами писала свою першу повість. Провал іспиту з англійської змусив її залишити Сорбонну і зайнятися винятково літературною творчістю.

Здобутки і поразки

Її перший роман, написаний у 19-річному віці, приніс нечуваний успіх і колосальний гонорар, який вона витратила на розкішний «Ягуар». Твір називався «Здрастуй, смуток» (Bonjour tristesse) і розповідав про те, як 17-річна дівчина обдурила свого легковажного татуся і одну з його численних коханок, яка їй не подобалася. Книга стала бестселером і за рік розійшлась мільйонним тиражем, будучи перекладеною тридцятьма мовами світу й екранізованою. Мадам Куарез стала відомою і взяла собі псевдонім, запозичений у героїні роману Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу» — герцогині Саганської.

Кожен критик вважав своїм обов’язком написати про юний талант. Проте були й такі, що казали, нібито Саган — ніякий не талант, а звичайна нахаба, яка прослизнула в літературу випадково й не видасть більше жодної книги. Але тиражі першої книги росли, одна за одною з’являлися й інші — «Невиразна усмішка», «Через місяць, через рік», «Чи любите ви Брамса?» та багато інших. Франсуаза завжди говорила, що їй ніколи не дорівнятися до класиків Пруста, Сартра, Стендаля, Фолкнера, тому й не цінувала власних творів. Чималу їхню кількість було втрачено через численні переїзди та звичайну недбалість.

У 1991 році Франсуаза опублікувала невеликий роман «Давид і Бетштабе» (лише 100 сторінок). Він заснований на епізодах легенди про царя Давида. Роман відкривається передмовою відомого ізраїльського політичного діяча Шимона Переса, і вийшов у спеціальному виданні для бібліофілів-колекціонерів: розкішні, рідкісні ілюстрації, пишне художнє оформлення, тираж усього 599 примірників і всі пронумеровані, а деякі особисто підписані автором. Кожен том коштував десятки тисяч франків. Але твір не став подією в літературному житті Франції і не розійшовся.

Жіночі слабкості

Улюбленим жіночим образом Саган ще з дитинства стала Сара Бернар. Все життя Франсуаза була безмежно захоплена цією шалапутною французькою актрисою. Вона навіть купила в Нормандії будинок, що належав колись Бернар, написала роман у формі уявного листування зі своїм кумиром.

Саган любила жінок. Причому в усіх смислах цього слова. У неї були коханки, попри те, що вона була двічі одружена й мала сина від другого шлюбу. Одна з цих подруг навіть похована в одній могилі з Франсуазою та її чоловіком.

Французька письменниця вживала наркотики, і це були не плітки. Коли Саган виповнилося 22 роки, її автомобіль із відкритим верхом на шаленій швидкості перевернувся. Жінка чудом вціліла, але в неї були переламані руки, ноги, ребра, і єдиним, що могло втамувати її біль, був морфій. Так до кінця життя Франсуаза вживала спочатку морфій, потім кокаїн. При цьому вона пила непомірні дози алкоголю, який вкупі з наркотиками руйнував її організм. Діставати гроші їй допомагали опубліковані романи, які давали досить-таки пристойні гонорари, та виграші в казино, де Саган періодично забавлялася.

У 1995 році за вживання кокаїну на Франсуазу наклали штраф і засудили до тюремного ув’язнення. Зважаючи на солідний вік та заслуги в літературі, покарання носило умовний характер, але все ж обурило письменницю. «Я ніколи не заперечувала, що приймала наркотики. Але я доросла людина, і хочу мати право руйнувати себе, якщо мені того захочеться», — говорила Саган.

Вільна і… самотня

Франсуаза Саган померла у 2004 році від набряку легенів. Вона була розореною і з купою боргів. В одну мить заможна жінка із богемних кіл стала злидаркою, у якої забрали будинок, меблі й навіть гроші від видавців її книжок. Єдине, що лишилося в її житті незмінним, — це пристрасть до гострих відчуттів і свободи. Вона робила, що хотіла, і ніколи не шкодувала про свої вчинки.

Це була жінка, що не залежала від інших людей, жінка, яка була надто самодостатньою, щоб підкорятися якому-небудь чоловікові, жінка, яку обтяжувала навіть обручка на пальці. З іншого боку, той епатаж, мимохіть створений письменницею, той бунт, який, як вважалося, чинила Саган, був лише маскою, за якою жінка ховала свою самотність. І їй це відмінно вдавалося.

Незадовго до смерті Саган письменник Фредерік Бегбедер сказав такі слова: «Франція вбиває свого останнього літературного генія». Франсуаза померла практично на самоті, здавалося б, байдужа власній країні і всіма покинута. Менше з тим, про Саган і досі виходить безліч статей, її постать цікава для критиків, журналістів і письменників усього світу, які досліджують та перекладають її доробок багатьма мовами світу. Найближчим часом син письменниці, Дені Уестхофф, планує заснувати премію імені Саган для відзначення молодих письменниць.

Юлія Юліна. "Вестник Кривбасса".

Источник: http://krivbass.in.ua
Добавить коментарий
Войти через:
Логин
Пароль
Забыли пароль? | Регистрация