Кривой Рог новости
Чорнобилець Валерій Денисюк вимагає від влади справедливості
13.06.2012 13:44 | Политика

Чорнобилець Валерій Денисюк вимагає від влади справедливості

Місяць тому, в числі 9-му нашої газети, було вміщено коротку розповідь про акцію протесту шляхом «сухого» голодування, яку проводив перед входом до приміщення Криворізької міської ради інвалід-чорнобилець Валерій Денисюк. Як результат — висловлене рішення Довгинцівського районного відділу із соцзабезпечення (про що повідомив Валерій Федорович) щодо надання путівки на оздоровлення як інваліду-чорнобильцю. Але він (і це може здивувати багатьох наших читачів) відмовився скористатися цією путівкою. Як розповів мені Валерій Денисюк (на світлині) під час зустрічі у нього вдома, чорнобильцю-ліквідатору не хочеться, аби влада діяла під тиском, оскільки вона зобов’язана не чекати, доки на неї хтось почне тиснути якимись протестами, а виконувати вимоги українського законодавства добровільно. Влада мусить служити людям, а не стояти над ними і безперервно щось їм наказувати та висувати різні вимоги. І тут важливо зазначити, що ця його життєва позиція виявилася не сьогодні і навіть не кілька років тому, а набагато раніше.

Своє трудове життя він розпочав у 16-річному віці у Росії, в Челябінській області, там, де й нині живе його мати, і тоді ж переїхав до Кривого Рогу до брата, а пізніше звідси пішов у армію, тут одружився й поселився. Працював і будівельником, і формувальником, і монтажником, і дробильником… Найбільше (15 років) — у колективі Центрального гірничо-збагачувального комбінату. Там він, згадує, отримав прізвисько «бунтівник», коли, захищаючи свої права та права інших робітників, мало не організував страйк. Але за добу до його початку адміністрація змушена було виконати вимоги, тому страйк і не відбувся. З тих пір він зрозумів, що, відстоюючи свої права, діяти треба впевнено і рішучо. Крім того, йому вдалося побувати у Югославії у 1989 році, в 1990-1991-му в Польщі, а пізніше приблизно на тиждень їздив до родичів у Великобританію. Там він побачив зовсім інше життя, побачив Європу з її цінностями своїми очима, а не по телевізору чи в кіно. А в 2005-2006-му Василь Федорович перебував на межі життя і смерті, лікувався спочатку в тубдиспансері, а потім — у «тисячці». До нього приїздила сюди з далекого Уралу мати, аби потурбуватися за сина і врятувати сина, виходити його, бо дружини вже не було, загинула в аварії… Але («щоб не трапилося двох похоронів одночасно») він упросив матір повернутися додому, в Росію, а сам у 2006-му розпочав своє перше протестне голодування, прямо в міській лікарні №2, яку в народі називають «тисячкою». І вилікували-таки, але після того почав ходити з ціпком…

Розповідає, що потім було ще кілька протестних голодувань («п’ять чи шість»), які він всі проводив «насухо» (без вживання води), і робив це переважно навесні і взимку. За останні 12 років, як підкреслює Валерій Федорович, домігся своїми протестами путівки на лікування лише одного разу (після протестної акції, яку проводив наприкінці 2009-го року). А відповідно до закону йому зобов’язані надавати таку путівку щороку. Демонструє мені цілу купу паперів із числа звернень та (майже завжди) відписок-відповідей (на світлинах — відповідь від Уповноваженого з прав людини та звернення до Президента України). (Фотографії документів можна переглянути за посиланнями: prosvita.at.ua/_nw/16/28648369.jpg та prosvita.at.ua/_nw/16/45467341.jpg).

Попри все те, що відбулося, всі ті відписки, Валерій Денисюк все-таки вірить, що буде в Україні і в місті та влада, яка служитиме українському народу, а не нависатиме над ним. Та влада, яка добровільне виконуватиме вимоги українського законодавства. І ось тоді він з охотою прийме від неї путівку на своє оздоровлення.

Іван Білохрест

Добавить коментарий
Похожие новости
DDos-атака хостингу ОПОРА
29.10.2012 14:06 | Политика
DDos-атака хостингу ОПОРА
Войти через:
Логин
Пароль
Забыли пароль? | Регистрация