Кривой Рог новости
Збіг чи чортівня?
29.06.2012 23:40 | Происшествия

Збіг чи чортівня?

Хороший гараж за доступною ціною у нашому місті — то неабияка удача. Та й взагалі купити дешево хорошу річ це, згодьтеся, непогано! Але я зараз дещо про інше. Хоча вважаю себе людиною не забобонною, але є деякі історії, які бачиш на власні очі або чуєш від людей, яким віриш…

Якось пару місяців тому, зі своїм товаришем зайшов я у справах до одного гаражного кооперативу. Було вже пізненько й тому нашу увагу привернуло світло — біля одного з гаражів світили фарами міліцейський УАЗ і «Газель» швидкої допомоги. Звичайно ж, ми не змогли не підійти.

Історія виявилася проста й трагічна. Молодий чоловік, лікар за фахом, пішов у гараж. Надвечір дружина почала турбуватися, оскільки на телефонні дзвінки він не відповідав. Вона вирішила піти за ним у гараж. І тут, на місці, виявилося, що гаражні ворота надійно заперті зсередини, звідти пробивається світло й чути звук працюючого двигуна. Коли сусіди по кооперативу підважили ворота, то виявили чоловіка в салоні свого авто й, на жаль, вже не живого. Угарний газ у закритому приміщенні взагалі вбиває швидко. І лікар цього не міг не знати.

Я потягнув свого товариша, мовляв, немає тут чого дивитися. Але він затримався, перелякано озирнувшись: «Це той самий гараж!»

Я не зрозумів. І йому довелося пояснювати, що десь із півтора-два роки тому в цьому самому гаражі загинули чоловік і дівчина. При цьому знайшли їх у салоні автомобіля, двигун встиг заглухнути, бо висмоктав із баку все пальне. А ворота були надійно заперті зсередини… Ось так! І розумій, як хочеш.

Збіг, подумав я, покосившись всередину яскраво освітленого гаража — надійного й доглянутого, як цяцька. Мрія будь-якого автолюбителя! І хоч там ще стояли старенькі «Жигулі», він ніби запрошував: заходь, хлопче, місце вже вільне.

Я струснув головою й вже наполегливіше потягнув товариша. «Це лише збіг, — сказав уголос. — Швидше за все, нещасний випадок. Недотримання заходів безпеки, як кажуть на виробництвах».

«А якщо… той, — мовив товариш все ще зазираючи досередини, — якщо це не вони самі там заперлися? Якщо це взагалі не людина їх заперла?!»

Я розсміявся: «Що ти мелеш? Давай уже без чортівні…»

«Чортівні?!» — раптом завівся товариш. І розповів історію, якої я не чекав почути від теж, здавалося б, не забобонної людини.

«Я працював водієм на одному підприємстві, — провадив він. — І нам подарували (саме на «подарували» прозвучав наголос) машину. Жигулі, «сімку». Не машина була, а ляля. Але вже після перших поїздок я почав боятися сідати за кермо. Взагалі підходити до неї. Я раптом відчув, що вона мене хоче вбити. Точніше, як тобі пояснити це відчуття?. У мене було враження, що на дорозі мене ніхто не бачить. Машини на мене летіли, ніби я невидимка. У кожній поїздці я дивом уникав аварії. А одного разу, якби мав менше досвіду, то розбився б разом із дружиною й дитиною…»

Він махнув рукою й таки відвів погляд від освітленого гаража й понуро пішов зі мною. Ми відійшли вже далеченько, і я раптом запитав у нього те, що, можливо, хоч якось пояснило б його історію: «А якого кольору була та машина?»

«Кольору? — перепитав він. — Ти не повіриш. Яскраво червона…»

Ігор Вікторович. «Вестник Кривбасса»

Источник: http://krivbass.in.ua
Добавить коментарий
Похожие новости
Войти через:
Логин
Пароль
Забыли пароль? | Регистрация