Кривой Рог новости
Мова і язик: між панікою і розумом
06.07.2012 11:08 | Общество

Мова і язик: між панікою і розумом

Після фактичного введення другої державної мови в Україні ми спостерігаємо таку картину: «Партія влади» здобуває одну «перемогу» за іншою — розводячи «лохів», тобто українців. Українофоби тепер відверто збиткуються над українцями, називаючи українську мову «відрижкою».

Відверте знущання українофобів над українцями — не просто так собі. Це прийом обеззброєння і морального «добивання», відомий здавен. Колись перед боями відбувався спектакль знущання з ворога: ворогу показували дулі і навіть дупи, обзивали. Запорізькі козаки, пишучи листа турецькому султану, відверто знущаються з нього. Щоби підняти власний дух і зломити дух супротивника.

Однак сьогодні нащадки цих козаків знаходяться в позиції, коли знущаються над ними і подавляють їх власний дух. І швидкість цього процесу стає космічною. Супротивника треба добивати, поки він слабкий. Це закон бою і бійки. У будь-якій бійці перемагає той, хто нападає перший: спрацьовує фактор «наглості», несподіванки. А вже напавши — треба не відступати і «добивати» супротивника. Таке розуміння було і у «помаранчевих», коли звучав лозунг «бандити будуть сидіти в тюрмі». Та «розумінням» все і кінчилось, не перейшовши в дію (відповідний і результат).

Чи відсутність мільйона українців на вулицях Києва у відповідь на закон про двомовність — не свідчення, що така тактика супротивника, яка засновується на елементарних законах людської психіки, таки дає бажаний результат? Чому українці сидять по хатах? Хтось сидить, бо йому це «не актуально». Але важко повірити, що не знайдеться один процент українців, яким це «актуально». І цей процент і був би мільйон чи хай півмільйона, який вирішив би багато, якщо не все. А однак і він сидить—- нажаханий «атакою», яка розвивається.

Фактично український народ подавлений, раз терпить таку наругу. Маленька купка «готових кинутися в бій» — про її величину можна було судити з відеорепортажів, що велися поблизу Українського дому — виглядає наскільки героїчно, настільки жалюгідно, зважаючи на кількість тих, хто вважає українську мову рідною. З відчаю кілька десятків чи хай сотень людей кидаються в нерівну схватку з «беркутівцями», штовхаються, хто кого відтіснить — і якщо «беркутівцям» не вдається відтиснути, то це вже оголошується перемогою. А тим часом антиукраїнський парламент діє на зовсім іншому рівні, штампуючи закони.

Помаранчевої революції також ніхто не чекав в умовах жорсткого кучмівського режиму. І все також починалося з протесту кількох десятків відчайдушних одинаків. А дуже швидко на вулицях вже був мільйон.

Це раз. Друге: хоча в українському народі на разі панують явні панічні настрої і робиться все для того, щоби створити в українців враження повної поразки і тим зумовити їх сидіння «по хатах» (для цього використовується і прийом «залякування», розгону мирних протестів, арештів), все ж не все так погано. І це «не все так погано» зв'язано з більш глибоким поглядом на ситуацію.

А він полягає в тому, що, насправді, є доля істини в тому, що цей закон хоча і являє собою велику загрозу українській мові і українські державі, навряд чи вб'є цю мову: раз її не вбили століття заборони і маргіналізації. Якби українців було кілька мільйонів, як у деяких прибалтійських народів, то це була би реальна загроза кінця. Українці мають великий шанс бути «великою» нацією, хай і чимало зрусифікованою. Кількість україномовних родин, де діти з батьками говорять українською, вимірюється точно десятками мільйонів. Заставте цих дітей говорити з батьками російською.

Та коли поразка йтиме за поразкою - а це цілком можливий сценарій — має бути й інше, більш масштабне бачення ситуації. Яке вже є розумовим і спокійним, а не емоційним. Бо тоді конкретна поразка бачиться як деталь в загальній картині життя нації та її боротьби.

 

Добавить коментарий
Войти через:
Логин
Пароль
Забыли пароль? | Регистрация